(03.09.1902 — 20.08.1978)
Григорій Маланчук викладав українознавство та українську мову в Університеті Копенгагена, був активним громадянином данського суспільства проте ніколи не забував про своє українське походження. Григорій Маланчук був головою української громади в Данії в 1946 - 1961 роках і завжди мотивував інших українців не забувати звідки вони родом.
В Західній Європі, США та Японії Маланчука знають і шанують як одного з провідних філософів- к’єркеґорознавців XX ст. Його могилу відвідують туристи з різних країн світу. Тому й нам - українцям варто пам'ятати та вшанувати визначну постать української історії. Зберегти культурну та наукову спадщину українського народу у світі.
У 60-70 роках Григорій Маланчук був добре знаний в Європі та поза її межами своїми інтерпретаціями творів Сьорена К'єркеґора, був одним із засновників Kierkegaard Study Circle. Його статті та книги, передмови до видань К'єркеґора з обширними коментарями перекладали з данської мови на німецьку, французьку, італійську, нідерландську, портуґальську, японську та анґлійську. Його праці здобули визнання у всьому світі.
Та чи не найбільша іронія долі полягає в тому, що ім'я Маланчука нічого не означало навіть для втаємничених в історію філософії інтелектуалів та філософів на його Батьківщині, – тож очевидно, що його праць не тільки не перекладали українською мовою, але й навіть не згадували в академічних філософських колах. Хоча сам Маланчук був переконаний: усе найбільше і найважливіше, що він робив для України, було пов'язане з його самопосвятою к'єркеґорознавчим дослідженням. Україна ввесь час – і знову ж таки у формі символічної закорінености – була присутня в екзистенціальних вимірах Маланчукового світу. Як згадують численні учні, друзі та відвідувачі заснованого ним К'єркеґорознавчого Товариства, на вечірніх зустрічах-діалогах вони не раз частувалися запашним українським хлібом, який можна було придбати в деяких копенгаґенських пекарнях.
В к'єркеґорознавчих працях Маланчука проглядалася постійна потреба вченого вказувати на своє українське походження всюди, де тільки випадала така нагода, ніби підтверджуючи драму „загубленої української людини”, яка позбулася відчуття власної закорінености.
Проект вдалося реалізувати при співпраці організації Ластівка, Посольства України, Української Церкви в Данії та при фінансуванні Міністерства Закордонних Справ України. Термін збереження могили продовжено на 20 років, догляд за могилою на 11 років, в тому числі було відновлено надгробний камінь.